ОБЕРЕЖНО!!! ДУЖЕ БАГАТО СПОЙЛЕРІВ

Прогрес — наче стадо свиней. Так і слід на нього дивитися, так його і сприймати. Як стадо свиней, що блукає серед лайна на обійсті. Саме існування цього стада приносить користь сільському господарству. Є рульки, є солонина, є холодець з хріном. Користь! Тож нічого носом крутити через те, що всюди насрано“, — Ярпен Зіґрін, краснолюд, той ще вояка та пияцюра, один із друзів Ґеральта з Рівії.

Незабаром гравці всіх великих платформ отримають або вже отримали гру The Witcher 3: Wild Hunt. А ми підготували для вас довжелезну публікацію яка нагадає досвідченим гравцям, що було у попередніх частинах серії та як вони формувалися. Ну а новачкам спростить життя, адже прочитання цих статей буде досить, аби зрозуміти, з чого починається третя частина. У завершальній статті Ретроспективи зосередьмося на The Witcher 2: Assassins of Kings.

Шлях до досконалості, або Ґеральт: дубль два

Через рік після виходу доповненого видання «Відьмака» у світовій мережі з’явилися чутки про другу частину, які підтвердилися появою на YouTube ролика з альфа-презентації. Було показано нові динамічні сцени, пейзажі та ефектні добивання — такий відеоряд забезпечив рушій, створений у надрах CDPR. Новий двигун проєкти назвали Cud, себто „чудо“, а згодом він отримав назву RedEngine. Самі розробники спершу відхрещувалися, але потім визнали, що гра вже тривалий час перебуває у розробці, а самі вони шукають видавця для нового продукту. Також вони повідомили, що придбали рушій Havok Complete, впровадження якого дозволило команді розробників прикрутити непогану фізику та ще більше динамізувати ігрові сцени.

Потім потяглися 4 місяці тиші. Але на виставці «Игромир» 2009 року відбулася закрита презентація нового «Відьмака», яка, зрештою, швиденько потрапила до мережі.

У надрах CDPR тривала розробка одночасно гри «Відьмак 2: Вбивці королів» і багатоплатформового рушія RedEngine. Це було пеклом як для розробників, так і для тестерів, адже код та дизайнерські нововведення в такому випадку змінюються мало не щотижня. На момент релізу другої частини рушій все ж мав численні баґи і „провисав“ навіть на топовому залізі.

Попри проблематичну розробку та численні технічні підкрутки гра таки вийшла 17 травня 2011 року.

Картинка, яку демонстрував «Відьмак 2», стала одним із найкращих динамічних відеорядів за всю історію ігрової індустрії. У порівнянні зі своєю попередницею, рушій котрої ще на момент виходу був дідусем, RedEngine пропонував найсучасніші технології. Кількість полігонів лише на обличчі Ґеральта сягала чотирьох тисяч.  Динамічні тіні, normal mapping, parallax mapping, технологія згладжування HBAO+, підтримка фізичного рушія та інші прибамбаси зробили «Відьмака 2» однією із найкрасивіших рольових ігор в історії. Хоча гра і запускалась з мінімальними параметрами на середніх машинах, всю її красу можна було побачити лише на топових ПК, з надпотужними багатоядерними процесорами та дорогими відеокартами.

Початок продажів «Відьмака 2: Вбивці Королів» не обійшовся без численних технічних негараздів, як це було і з першою частиною. Чимало гравців мали проблеми із довантаженням файлів, а встановлений з диска клієнт ніяк не міг пройти перевірку DRM-захисту. І хоча „патч першого дня“ та  ще одна латка на 2ҐБ стабілізували запуск гри, самі поляки згодом відмовилися від послуг захисту дисків і відтоді сповідують принцип відсутності будь-якого DRM, сподіваючись на порядність гравців.

Йдучи шляхом попередниці, друга частина пригод Ґеральта ще до виходу отримала численні відзнаки: від найкращої RPG на виставці Е3 до хвалебних відгуків ігрових журналістів. Ось кілька з них:

– Портал Eurogamer поставив «Відьмаку 2» 8 балів з 10;
– IGN — 9 і додав нагороду «Вибір редакції»;
– Gamespot — 9;
– Gameinformer — 8,5, нагородивши відзнакою «Найкраща ролівка року для ПК»;
– «PC Games» – 8.

Рейтинг нових пригод Білого Вовка на Metacritic ніколи не падав нижче 88%.

ДРУГЕ ПРИШЕСТЯ

Чим же відрізнявся «Відьмак 2» від першої частини?

The Witcher 2: Assassins of Kings віддавала шану сучасності та новомодним тенденціям ігроладу, маючи багато схожого з іграми від BioWare, які так подобалися полякам. Натхненні творіннями канадців, поляки вплели у гру мережу квестів, які вибудовували цілісну історію. Проходження основного сюжету хоч і було дещо лінійним, все ж залишало гравцеві можливість вибору, яким саме шляхом дістатися до кінцівки. Гра розповідала серйозну політичну історію з війнами та заколотами, крокувавши якою Ґеральт відновлював втрачені ділянки пам’яті.

І хоча гра багато уваги присвячувала конфліктам вельмож та дворянським інтригам, вона ще й змушувала гравців вивчати географію Північних королівств. Чимало ображених шанувальників оригіналу вважали таке рішення сценаристів відходом від нейтральності характеру головного героя та атмосфери першої частини. Такі заяви небезпідставні, проте у більшості рішень гра таки дозволяла гравцеві залишатися нейтральним.

Проходження сюжету гри не перевищувало двох десятків годин. Втім, ретельне виконання побічних квестів та милування природою забрало би в ґеймера понад 60 годин життя. А суттєві вибори сторін, які відкривали ту чи іншу гілку проходження, аж спокушали заново сісти за гру і виконати все проґавлене.

Хоча візуальний стиль інтерфейсу було помітно спрощено, функціонально нічого не змінилося. Хіба що вгорі екрану з’явився таймер тривалості ефекту застосованого зілля, мастила, знаку, місця сили чи критичного ефекту. Плюс під міні-мапою міститься показник теперішнього завдання з коротким описом проміжної чи кінцевої мети.

Зліва у нижньому кутку виднілися вибраний магічний знак та кишеня з обраним предметом швидкого доступу (ніж чи бомба).

Медальйон можна використовувати, якщо він заряджений, на що вказує мерехтлива жовта підсвітка. При застосуванні він підсвічує предмети, трави, чудовиськ і місця сили.

Над рівнем здоров’я реди розмістили шкалу адреналіну, яка спрацьовувала вже на вищих рівнях розвитку героя. Заповнивши шкалу влучними ударами по ворожих тушках,  Ґеральт виконував ефектні добивання. Під символом відьмацького медальйона міститься рівень токсичності, який відображає інтоксикацію героя внаслідок надмірного вживання еліксирів.

Також для другої частини пригод Ґеральта з Рівії розробили можливість чіпляти зароблені трофеї на гак, прилаштований до паска. Вони не лише мають свої корисні ефекти, але й виглядають дуже кльоско.

Поляки добре вдосконалили меню швидкого доступу — воно викликається клавішею CTRL і містить карусель вибору знаків, предметів і мечів. А у центрі знак переходу до режиму медитації, в якому можна виконати чотири основні дії: приготувати зілля/бомби, випити еліксири, розподілити здобуті таланти або ж просто промотати час до потрібної пори дня.

А от вікно спорядження Ґеральта зазнало певних змін. Зліва розташувався перелік предметів у інвентарі, сортовані по типах, а справа — „лялька“ відьмака, де було показано все, що Ґеральт носив на собі.  Слід зауважити, що Ґеральт цього разу міг збирати тьму різного мотлоху, тож дуже скоро гравці повільно крокували під тягарем сотень зібраних відер, шматків руди, дров тощо. Річ у тім, що Ґеральт міг тягати лише 200 фунтів вантажу (або ж 250, якщо гравці зберегли життя одного молодика).

Незначним недоліком цього разу можна назвати музичний супровід. Він втратив свою слов’янську автентичність, адже ні Скорупа, ні Бжецек не писали саундтрек до цієї гри. Тож окрім тривожного треку для нічної стелс-місії у Флотзамі, музика була доволі невиразною і нічим особливим не запам’яталася.

Ще однією проблемою стала порівняно велика необізнаність гравців зі всесвітом гри та книжкового першоджерела. «Відьмак 2: Вбивці королів» мав значно агресивнішу рекламну кампанію, ніж перша гра серії. Тож окрім вже наявних фанатів книг, за нього сіли сотні тисяч гравців, які нічого не тямили у стані внутрішніх справ та всіх цих дивакуватих іменах. Іншою проблемою стали QTE-сцени, коли слід було швидко натискати кнопки, показані на екрані. Вони були зроблені жахливо, а в перших версіях гри взагалі зникали з екрану, тим самим перетворивши бійки з босами чи бій навкулачки на суцільну каторгу.

Розроби чогось вирішили, що завдання будуть зрозумілими для гравців, а інформацію можна дістати із кодексів. Насправді ж ситуація вийшла іншою — люди годинами видивлялися кодекси, мапу, і врешті ґуґлили, щоби зрозуміти, що власне необхідно зробити. Саме тому Enhanced Edition з адекватним туторіалом для чайників стало справжнім другим пришестям Ґеральта, власне яким воно мало бути зі самого початку.

Інструменти для модування теж стали об’єктом жадання для гравців. На відміну від першої частини, можливість клепати власні моди вони отримали через дуже тривалий час після виходу гри.

Іншу помилку „проєкти“ зробили із бойовою системою. Боївка, її хореографія і застосування у першій частині стали однією із унікальностей гри, тим, що надало їй своєрідну автентичність у рольовій царині. Але для нових пригод відьмака „реди“ вирішили взяти вже стару модель боївки з консольних екшен-ігор. Напевно вже тоді поляки думали про консольні порти. Тож замість відьмака з ухилами, блоками, сильними і швидкими ударами, вивертами та фальтом гравці отримали циркового акробата, який вмів рубити по лівій кнопці, сильно рубити по правій, блокувати, а замість вивертів здійснював акробатичні піруети по землі (від чого у більшості гравців через 20 годин заїдав пробіл).

Якщо у першому Відьмаку ґеймер швидко звикав до системи і відчував себе про-відьмаком, то тут перші години прологу а згодом і першого акту проходили під гаслом, як скакати по долинами і полонинам, щоб тебе не прибили чимось важким. Аж на третій акт герой ставав невмирущим, ну, хіба що плужив, наче дитина. Та й вся ця боївка вбивала суть підходу до бою першої частини. У більшості випадків немає різниці між застосованими мечами — руби й коли хоч срібним, хоч сталевим — ефект майже однаковий. Вдалий перекат по пробілу швидко закінчував бій, а швидкі кліки — „ліва, ліва“ миша — вбивали найпотужніших супротивників.

Те, що боївка другої частини є недосконалою, визнали і самі реди. Тож можна сподіватися, що третя частина пригод Ґеральта буде адекватною комбінацією найкращого із першої та другої частин. Для бою реди додали і метальну зброю — відтепер на вибір Ґеральт міг кидатися численними ножиками.

Зазнала змін і алхімія, яку значно спростили. Знову ж таки — на догоду гравцям, які вперше підібралися до світу Відьмака. Тепер кількість субстанцій була зменшена, здобути їх було значно легше, а місце для медитації можна було вибрати фактично коли і де завгодно, аби лиш поза боєм. Кількість еліксирів та мастил зменшилася, а от кількість та ефект бомб значно збільшилися.

Також, у порівнянні з першою частиною, «Вбивця королів» втратив власну „професійність“, як убивці монстрів. Політичні інтриги та армії ворожих сторін замінили монстровинищення — основу відьмачої професії. Хоч чудовиськ було майже стільки ж, як і першій частині, та весь наявний бестіарій Візими сприймався краще, ніж швидке вирубування гніздовищ накерів та ендріаґ у сиквелі. Замість відьмачого циклу і алхімічної підготовки всі зучтрічі з чудовиськами у другій частині зводилися до випитого тріла і кількох перекатів та ударів мечами. Сподіватимемося, що у третьому Відьмаку із відкритим світом та засиллям чудовиськ нас повернуть до витоків відьмачої професії у всій красі.

Вже згадані битви із босами стали просто ходінням по муках — неправильна кнопка на Кейрані, невчасна реакція у боївці з Лето — все це просто бісило. Тож відмова від QTE у третій частині має піти грі лише на користь. Та й мода на QTE в іграх 2012-2013 років вже пройшла.

Ролплей та можливість вибору, якими так славилася перша частина, дещо змінилися. На жаль, друга частина хоча здавалося б і мала більше вибору у прийнятті рішень з впливом на сюжет та подальший розвиток історії, насправді приховувала значно менший, і закритий світ від своєї попередниці. І хоча вибір у першому та другому актах сильно міняв історію, і здавалося б кінцівку, але насправді набагато менше впливав на нейтральність Ґеральта, зміни у світі, і власне підсумок, ніж вплив у Візимі. Частина квестів взагалі вирішувалася сама по собі за незначної участі Ґеральта. Конспірація магів, пошук Трісс, королівські діти, вбивство на Ярузі, краснолюдський дебют — усі ці та численні інші, навіть побічні квести закінчувалися без участі Білого Вовка, а фактичні результати гравець в теорії взнавав лише у вигляді нотаток чи у фінальних роликах.

І це при тому, що у грі понад 23 тисячі рядків діалогу.

Враховуючи, що більшість нових ґеймерів, які не читали Сапковського та не грали у першу частину, взагалі не розуміли географії світу та специфіки країн Півдня і Півночі, а деяким навіть довелося пояснювати фінальну кінцівку із вторгненням Нільфґаарду і розділом Темерії.

Взагалі весь перший акт у поселенні Флотзам дає дуже мало сюжетній зав’язці окрім трьох ниточок у кінці, які перейдуть у другий акт.

Ця проблема була виправлена у «Доповненому виданні» до другого Відьмака. У фінальному ролику та міжактових кінематографічних вставках з розповіддю з вуст барда Жовтця пояснювалася політична ситуація і зміни у світі. Під посмішки чарівних „муз“.

Стосовно останніх — суттєві зміни у порівнянні із першою частиною, торкнулися і еротичного контенту. І хоча, частина фанів досі вважає першу гру еталоном щодо показу любощів і злягань, поляки повністю замінили підхід до сцен кохання. Спокусливий ролик за участі Трісс Меріґольд у Ельфійських руїнах поблизу Флотзама — просто шедевр постановки та відвертості. Проєкти не дали нам чергову карточку за успішний роман, а проробили анімацію та структуру для щирої сцени палкого кохання. І вона працює — аж спина сиротами. А могли ж відбутися простим показом цицьок. Схожою увагою наділили і сцену з лейтенантом Вес, із Синіх Стрічок.

Трісс стала настільки популярною персоною, що ще до виходу гри у травні 2011 року, її персона з’явилася на обкладинці польської версії журналу  Playboy.

Що ж до головного позитиву – поляки хотіли зробити найкращу і найкрасивішу RPG у світі, і у другому пункті їм це вдалося. Як би не побивалися фани Skyrim, що то найкрасивіша ролівка на Землі — насправді ніщо не зрівняється у жанрі з променями сонця, які пробиваються поміж дубів та ясенів ранкового лісу на околицях Флотзама, особливо після дощу та ранкової громовиці. А звуковий супровід і гра тіней роблять її найкрасивішою локацією у фентезійному сетинґу.

А понад те більше не треба було купувати книжки бестіарію перед полюванням на чудовиськ. Алхімія перетворилася на необхідну навичку на вищих рівнях. І тепер доводилося менше бігати туди–назад, маємо „живу“ гру у пролозі та першому акті.

Як і у першій грі гравці отримали три рівні складності, але друга частина отримала ще додатковий Навіжений рівень, під час якого смерть героя була перманентною. Ніяких чекпоїнтів і збережень немає. Вислів „Contra spem spero“ (Без надії сподіваюсь — лат.) якнайкраще відображає гравців, які грали на цьому рівні важкості. Та знайшлися й такі, хто все ж пройшов гру на цьому рівні.

Згодом, вже з виходом «Доповненого видання» було додано ще п’ятий рівень важкості — Темний.

Попри всі дрібні недоліки гра вийшла дійсно ААА-класу, і стала зіркою серед RPG. Про що свідчить подальший порт на Xbox 360.

Старий-новий знайомий. Емгир та королі і королівства Півночі

«Відьмак 2: Вбивці королів» зводить фанів кіносаги та першої гри з численними старими знайомими. Враховуючи назву тайтлу, гравець міг очікувати на знайомство з королями Півночі. І поява августійших персон надала грі своєрідного шарму. Однак імператора Півдня ми зустрінемо особисто лише у третій частині. Тож дамо невеликий екскурс у геополітичну ситуацію, у якій варився гравець в ході проходження «Відьмака 2: Вбивці королів» та в якому стані перебував світ напередодні виходу «Дикого Гону».

У другому Відьмаку нас чекають такі поважні особи:

 

– Емгир вар Емрейс (Emhyr var Emreis Deithwen Addan yn Carn aep Morvudd – Біле полум’я, що палає на курганах ворогів) — імператор колосальної за розмірами імперії Нільфґард, яка простяглася на півдні континенту.

Увага: СПОЙЛЕР для гравців. Читачі циклу і так все знають. Останнє попередження — СПОЙЛЕР! Насправді Емгир — це розчаклований у перших книгах циклу принц із Мехту — Їжак Дані. Його особа буде відкрита Ґеральту у завершальній книзі серії. Він оженився на дочці королеви Цинтри Каланте Паветті, від якої і народилась Фіона Елен Ріаннон, вона ж Цірілла або Цірі, дитя Старшої Крові, рятівниця світу і дитя призначення. Отож Емгир підкорив Нільфґардський трон, встановивши масштабну тиранію. Та при цьому створив сильну армію, генштаб, правничі структури. Провів дві війни проти нордлінґів (північних королівств). Наприкінці другої відеогри про пригоди Ґеральта із Рівії розпочав третю війну проти тих самих королівств Півночі. Справжньою ж причиною всіх трьох конфліктів була не агресивна експансія, а знаходження і порятунок його дочки Цірі, і тим самим порятунок всього цивілізованого світу. Кінець спойлеру.

– Фольтест Темерійський, якого ми так затято рятували у першій грі, і на службі якого розпочинаємо свій новий шлях.

Темерія – незалежне і найбільше північне королівство, двічі воювала з Нільфґардом. Під протекторатом королівства перебувають: Бруґґе, Верден, Содден, Елландер. Також до складу Темерії входить краснолюдський осередок — Магакам. А столицею є Візима — місце дії першої відьмачої відеогри. Це місто відзначалося терпимістю до нелюдських рас, однак це не завадило людям вчинити численні расистські погроми і бійню у Візимі. А ще тут варить найкраще пійло світу — темерський херес. Теперішній статус: анархія і громадянська війна після загибелі короля від рук найманого вбивці. Ну а Темерія — у стані війни з імперією Нільфґард.

– Генсельт Кедвенський, що живе і бачить себе володарем у долині Понтару, річки, яка розділяє північні королівства.

Кедвен — столиця Ард Каррайґ, найагресивніша держава півночі. Постійно гризеться з Едірном за Верхній Едірн (або Нижня Маркія для Кедвену), який зрештою було анексувано. Не проти відкусити і шматок темерської території. Головний ініціатор погромів проти „нелюдів“. Має протекторат у князівстві Каінґорн (де розташована Кер Морен, фортеця відьмачого братства). Теперішній стан — в залежності від вибору Ґеральта — може перебувати у стані громадянської війни у разі смерті Генсельта чи анексувати частину долини Понтару та Едірн, якщо Генсельт вижив. У стані війни з імперією Нільфгард.

– Радовід 5-й Жахливий — король, який замінив режим свого батька Візімира та шпика Дійкстри тотальним контролем та одновладдям. У часи сум’ять і війни виступатиме гарантом певної стабільності майбутнього Північних „незалежних“ королівств.

Реданія — одне із найбагатших королівств півночі, двічі воювало з Нільфґардом. Кордонами виходить на Ковір та Повісс, Темерію та Кедвен. Столиця — Третогор. До складу входить центр знань — університет Оксенфурт та найбільше торгове місто півночі – Новіград. Після вбивства батька Радовід 5 одружився на дочці Фольтеста Адді та залізними руками взяв контроль над королівством. Викинув чародіїв, провів масштабні каральні акції проти нелюдів та скоятелів, прибрав до рук контроль над військовим орденом Полум’яної троянди. Теперішній стан: незалежно від дій Ґеральта Реданія анексувала частину території Едірну, долини Понтару, частину Темерії і долину низинців Червоброта. У стані війни з імперією Нільфґард.

– З королем Демавендом Едірнським зустрічаємося лише у вступному кінематографічному ролику, але при певному виборі Ґеральта ми знайомимося з його сином Стеннісом (але не Баратеоном).

Едірн – головний мученик всесвіту Відьмака. Колись сильне королівство, двічі воювало з Нільфґардом. Двічі перебувало під окупацією військ „чорних“. Столиця Верґерберґ, місце народження коханої Ґеральта Єнніфер, знищена в ході війни з Емгиром вар Емрейсом. Друга столиця Альдерсберґ — місце народження одного із ключових героїв першої частини магістра Якова та велике цехове місто. Після вбивства короля Едірну Демавенда, його наслідував син Стенніс. Саме за землі цього королівства і триває боротьба августійших персон під час сюжету «Вбивці королів». Теперішній стан: залежно від дій Ґеральта —або суверенна республіка селян Саскії, або королівство Едірн Стенніса. У будь-якому випадку — частина долини Понтару відібрана Реданією, Нижня Маркія анексована Кедвеном. У стані війни з імперією Нільфґард, повністю поглинуте військами „чорних“ на початку третьої гри.

– Будуть також згадки про мужню королеву Меву Лірійську, з якою Ґеральт перетинався якось під час подій літературних творів.

Лірія — маленьке північне королівство за горами Магакаму, що двічі стримувало удар нільфґардців. У складі Лірії перебувало місто Рівія — місце народження самого Ґеральта. Після породичання королівським шлюбом Лірії і Рівії маленькі королівства об’єдналися в Лірію. Двічі були окуповані „чорними“. Цехові міста Лірії та Рівії славилися своїми ливарнями, ґуральнями і виробництвом меду та деревини. Стали місцем масштабних погромів „нелюдів“. На подіях у Рівії фактично скінчив свій цикл пан Сапковський. У грі Лірія згадується мигцем. Теперішній стан: частково окупована Нільфґардом. На початку третього Відьмака  — у стані партизанської війни з імперією Нільфґард.

Також згадуються численні дрібні держави півночі та Генґфорської Ліги, але вони не грали ролі в обох іграх про Ґеральта, і будуть показані лише у третій частині ігрових пригод Білого Вовка.

Саме у цьому казані інтриг і заколотів, війн і погромів варитиметься Ґеральт із Рівії, відьмак і мутант високих моральних принципів.

Яким же був тернистий шлях відьмака у другій частині франчайзу? Ми знову введемо Вас в основний сюжет, але не забувайте, що половина успіху рольової гри — це до дідька високоякісних побічних квестів, і тут „проєкти“ в вкотре не підвели гравців. Але з ними ви познайомитеся при бажанні самі — потрібно ж щось для Вас залишити.

— ПРОЛОГ —

У доповненому виданні гравцям презентували прекрасний кінематографічний ролик, де таємничий вбивця перехоплює королівський конвой на річці Понтар. Саме тут починає справджуватися назва гри «Вбивці Королів» — з брутального вбивства короля Демавенда Едірнського.

Білий Вовк у його щирій рольовій формі починає нову гру з… буцигарні, рівно через рік після подій першої гри. І тут у формі прекрасної розмови мутанта та спецпризначенця Вернона Роша, гравець викладає свій хід подій під час прологу гри, який розпочинається зі спогляданні прекрасно анімованого заду Трісс Меріґольд. Ситуація та майбутнє відьмака виглядають більш ніж яскраво — гравець там, де закінчив першу частину, в оточенні короля Темерії Фольтеста. Трісс грає роль радника короля, Ґеральт же, який продовжує страждати від амнезії, бере на себе роль нишпорки та охоронця августійшої персони. Він планує відновити спогади, відвідати з екскурсійним туром Кер Морен та продовжувати споглядати розкішну дупцю пані Меріґольд.

Фольтест — заклопотана людина, клопочеться громадянською війною, яку проти нього розв’язав син його коханки Луїзи де Ла Валетт, Аріан. Роман короля із баронесою де Ла Валетт описаний ще у книзі «Кров ельфів», а на момент гри  Фольтест вже мав від неї двох байстрючат. Незадоволені його правлінням шляхтичі викрали дітей, сховали у замку Ла Валеттів і розпочали бунт.

На вимогу Фольтеста Ґеральт прибуває на передовий редут, де король саме презентував нові можливості чудового пристрою для вбивання людей — балісти. І презентував не аби-кому, а самому послу імператора Нільфґаарду Шилярду Фіц Естерлену, який після Цинтрійського миру 1268 виглядав слабкості півночі через шпиків та посольства королівств.

Далі гравця саджають в облогову вежу і скеровують до фортеці. Там Ґеральт після „теплої“ зустрічі захисників, прорубується через лави ворогів — звичайних солдатів, які виступають гарматним м’ясом у туторіалі.  Хотячи розчистити шлях для армії Фольтеста та знайти його дітей, Ґеральт вирушає у подорож подвір’ями замку, пролазить через каналізації та кладовище, зустрічає Вернона Роша, Трісс Меріґольд та живого дракона-вогнедишця, який чомусь прийшов на поміч Ла Валеттам.

Діставшись до Аріана Ла Валетта, нам як і у першій грі дають вибір: прибити заколотника, чи взяти у полон. Залежно від вибору згодом зможемо насолодитися діалогом із його матусею, або — отримати збільшення максимального навантаження Ґеральта на 50 кг (тому 90% гравців врятували Аріана). Все це презентують, як сповідь відьмака Вернону, з яким він пройде ще купу випробувань.

Та повз чудові архітектурні видовища, повз дракона та інші халепи, Ґеральт добереться до замкових воріт, відчинить їх і возз’єднає Фольтеста з його дітьми.

І тут сценаристи вперше проявлять здоровий сарказм — ми зустрінемо таємничого монаха, що виявиться вбивцею і швиденько відправить на той світ нашого короля, над трупом якого охорона і застане Ґеральта. Принцип „Cetěris parĭbus“ (За інших рівних умов — лат.) для нього не спрацював, от і загримів бідолашний до буцигарні.

Так розпочнеться „новинка“ другої гри серії — стелс-місії. На жаль, краще би „реди“ їх не робили, адже Ґвіннблейд — не Сем Фішер, тож механіка стелсу і місії просто роздратовують. Та ближче до контексту. Під час втечі з в’язниці, не без допомоги Роша (щирий друг, ще й обідом нагодував), якому відьмак пообіцяв знайти вбивцю, гравець отримує ще один вибір — рятувати з-під сокири ката баронесу Луїзу, чи її сина.

Як вже вказувалося вище, для більшості гравців  вибір був очевидним. Ще й Шилярда зустрінемо, який улесливо запропонує свою допомогу. Та після довгого повзання по підземеллю фортеці відьмак таки вибирається назовні до корабля темерійських сил спецпризначення.  І звідси, в супроводі Роше та Трісс, Ґеральт Рівійський вирушає у маленьке прикордонне містечко Флотзам, факторію у такій важливій зоні річки Понтар, куди ведуть сліди вбивці Фольтеста.

Так розпочинаються нові пригоди відьмака, пригоди на 3 акти та епілог, що докорінно змінять мапу Північних королівств, і як казав пан Сапковський: „Якби не принципи відьмака, його „нежиттєві“ принципи, всі наступні події пішли б у зовсім іншому руслі. І історія світу пішла б у зворотньому напрямку“.

— АКТ I —

Гравця ж тим часом знайомлять з нашими „лихими“ супротивниками — панами Лето із Ґулети, та Йорветом, скоятелем-недобитком і „Робіном Гудом“ лісу довкола Флотзама.

Після нетривалої дискусії вони погоджують план подальших спільних дій. А відьмак тим часом успішно прибуває до Флотзамської факторії. Дорогою до поселення, бравий загін героїв у складі відьмака, Роша та чародійки Меріґольд надибує загін білок Йорвета. Останній відчайдушно намагається перетворити героїв на втиканих стрілами їжаків. З допомогою чародійства Трісс, відьмак з компанією таки добирається до Флотзама, який зустрічає їх тривогою, підозрою та веселою стратою на центральному майдані. Як же не відвідати таку яскраву подію? Тож відьмача компанія відправляється на смертельні фестини. Свято закінчується тієї миті, коли гравець помічає, що до страти ведуть нашого давнього друга Жовтця, вже не раз згаданого ловеласа, поета та просто лайдака.

Відьмак страту перериває і знайомиться з шановним комендантом Лоредо. Паскудник з ходу намагається вирішити проблеми руками відьмака. Та Ґеральт має купу справ. Тут Вам і сторонні квести, і контракти на чудовиськ, і здоровенне чудовисько Кейран прилізло в порт, а ще й давні знайомі краснолюд Золтан Чівай і „білки“ у лісі. Саме тут гравець і розпочинає структуровану і яскраву гру. Дуже, дуже гарну гру.

Чого лише варта річка Понтар, що статечно розкинулася посеред лісу, з крутими схилами і тихими запрудами. Осяйний після грози, дикий та небезпечний Флотзамський ліс, що виграє удень яскравим сонячним промінням з-під крон дерев, а вночі освітлює луги і полонини блідим відьмачим світлом. І не треба ніякої магії. Рушій RedEngine видає  унікальну картинку, яка перетворила другого відьмака на один із найкрасивіших проектів індустрії.

Та повернімося до відьмачого життя. Після довготривалого винищення накерів, ендріаґ, утопців, привидів та звичайних  бандитів і скоятелів, Білий Вовк, на прохання  чародійки Шеали де Танкервіль, за контрактом з місцевими купцями береться вбити Кейрана —ще одну милу істоту, справжній магічний шедевр магів.

Накери — дійсно гидкі потвори, нагадують змочених ґремлінів, що плодяться, наче миші, агресивніші за шакалів, і риють усе без розбору. Живуть у гніздах, облаштованих у печерах, темних лісах та в шахтах. Сапковський, а згодом і „реди“ запозичили це чудовисько із шотландської та ірландської міфологій, де останні виконували роль запопадливих бісів. Найкраще накера в черговий раз описав сам Ґеральт: „Уявіть собі утопця, який риє землю, там і живе у товаристві неймовірно лютих родичів. Зустріч із ним призведе до численних травм, а у переважній більшості випадків — смерті гостя. Окрім цих — інших позитивних сторін у накерів не помічав“.  Під кінець гри професійний гравець-відьмак матиме статистику у сотні винищених особин накерів. :)

З ендріаґами та утопцями гравець вже має бути достатньо ознайомлений після пригод першої відеогри.

Кейран — суміш восьминога, кальмара та ящірки. Вперше згадується у самого автора всесвіту, як проект №47 — творіння мага Раффара Білого, який втратив свою піддослідну „мишу“ під Марібором. „Миша“ за роки набрала маси та отрути і стала потворою, яку боялися від Марібора до Новіграда. Розмір з три нільфґардські бойові галери, отруйний слиз, потужні мацаки, з жалами та ссальцями. Впливав на погодні умови магічними еманаціями під час появи. Результат магічного експерименту. Один із босів другої гри.

Після Кейранівського забігу Ґеральт вільний шукати вбивцю Фольтеста і слухати історії з життя оточення. Потроху формує дрібні тріщини у власному нейтралітеті, підслухавши, як кмети планують палити немовлят „нелюдів“, а „білки“ — пхати людей у мурашники. За допомоги Трісс відьмак знайде одного із підручних Йорвета на тюремній баржі Флотзама. Там в ході магічних маніпуляцій Ґеральтова компанія дізнається про те, що насправді вбивцю королів звуть Лето, він підставляє „білок“ і готується зрадити Йорвета. Розмова скінчиться флешбеком на острів яблунь.

СПОЙЛЕР: в останній книжці серії відьмака буде вбито під час погрому нелюдів у Рівії. Опісля Цірі відправить його, разом із коханою Єнніфер із Венґерберґа на своєрідний „Артурівський“ острів яблук, аби вони жили щасливо, хоч там. Між смертю та відчаєм, між забуттям і переродженням.

Ґеральт пригадає, що на острові яблунь на них напав Дикий Гін, і забрав зі собою Єнніфер. На цьому пам’ять знову підведе, і гравець шукатиме „троянду пам’яті“, щоби нарешті вилікувати відьмачу амнезію.

Залишивши Трісс у Флотзамі, гравці, разом із пияком Золтаном Чіваєм вирушає на пошуки білок Йорвета. І знаходить, на свою голову. Домовившись викрити Лето, Білий Вовк та ельфи ось-ось мають взяти загадкового вбивцю, що визнав свої дії, але тут їх атакує загін Вернона Роша, який втомився чекати на результати від Ґвіннблейда.

Відьмак вступає у двобій з Лето із Ґлети. Попри натяки хлопця із Ґулети, рівійський мутант не може згадати вбивцю, а сам двобій скінчиться перемогою величезного „стероїдного“  Лето. Останній вирушить у Флотзам, схопить Трісс Меріґольд і зникне через магічний портал.

Залежно від симпатій гравця та вибору — відпустити чи ні Йорвета, у Флотзамі нас зустріне або веселий бенкет, або погром „нелюдів“. Та в основному сюжеті шукаємо Шеалу де Танкервіль, де взнає, про злодійство Лето.

Тут на гравця чекає один із найважливіших виборів у другій частині пригод Ґеральта. Адже від того, чию сторону прийме Ґвіннблейд, залежатиме місце дії подальшого розвитку основного сюжету. Якщо виберемо сторону Роша, то кедвенський військовий табір нам стане домом, а вибір скоятелів Йорвета приведе нас до воріт Верґена.  Та, незалежно від вибору сторін, перший акт закінчується „розплатою“ з Лоредо. Пан комендант виявився ще й зрадником, який нишпорить для кедвенців. У лінії Роша, кишки Лоредо відьмак таки намотує на свій Ендріасиль; врятувавши ельфійок Йорвета, Ґеральт залишить коменданта живим.

Згодом, розруливши десятки квестових ліній, пливемо до Верґена, залишивши позаду таке чарівне на ультра-налаштуваннях місто Флотзам з околицями, місце розпусти, злодійства та брехні, яким воно постало перед справедливого (чи не дуже) героєм.

— АКТ II —

Другий акт гравцю презентують, як політичну драму, що розігрується довкола міста Верґен. На нього та регіон Понтару претендує пан Генсельт Кедвенський, який не погребує навіть війною задля досягнення мети. Незалежно від вибору Роша чи Йорвета, відьмак потрапить у гниле місце прокльонів, помсти та війни, які розгорнуться якраз перед його прибуттям.

Під час зустрічі Генсельта з лідером повсталих кметів Саскією Драконоборцем, і принцем Стеннісом, спадкоємцем Едірнського престолу, внаслідок „палких“ перемовин на мечах і смерті жерця, спрацює місцеве прокляття крові. Воно перекриє всю Понтарську долину темним мороком колишньої битви за цю місцину. Духи помсти тих, хто колись загинув тут, постануть і відтворюватимуть цей бій вічно, розділивши  ворожі „живі“ табори.

Цей „Horror vacui“ (Страх порожнечі — лат.) стане перепоною, як для амбіцій кедвенського короля, так і будь-яких дій верґенців. Стенніс та Саскія займуть Верґен, а Генсельт розташується військовим табором поза долиною.

Відьмак прибуде в самий пік подій і або рятуватиме самого Генсельта від спектрів його колишніх солдат, або Стенніса і Саскію дорогою до Верґена. При цьому новій команді Ґеральта допомагатиме сама пані Філіппа Ейльгарт.

Обравши Роша, прибуваємо до Генсельта у табір, де знайомимся з оточенням, знову зустрічаємо Шилярда і Шеалу. Спілкуємся із найжадібнішим королем, який краще побачить світ у вогні за принципом „Aut Caesar, aut nihil“ (Або Цезар, або ніхто — лат.), ніж дозволить якимось повстанцям-кметам перепинити його переможну ходу.

Також, перебування у військовому таборі кедвенців має свої плюси — тут можна зустріти Зивіка, який вже став сотником, замість загиблого Полгарнця (обидва — персонажі з Бурої Ведмежої хоругви, колоритно описані у книгах); надибати квест пошуку п’яниці Зіґріна (обов’язковий до проходження — море задоволення); долучитися до численних міні-ігор, лицарських турнірів; понишпорити за „чорними“ (нільфґардцями); здибати чародія Детмольда з Танеддського заколоту магів (книга «Кров Ельфів») тощо.

За пана Йорвета та його загін диверсантів — знайомимся з Верґеном і старими друзями: Ярпеном Зіґріном і „майже другом“ Філіппою, а також виконуємо чимало сторонніх квестів. Хтось на військовій раді отруює Саскію, після чого натовп „черні“ збирається лінчувати Стенніса, а гравець обирає — заступитися за принца, чи віддати його на поталу зграї розлючених кметів, краснолюдів та ельфів.

Зрештою історія приводить нас до завдання з ліквідації прокляття і пошуку вбивці та Трісс. Здобувши низку артефактів, які належали колишнім учасникам першої битви за Верґен, Ґеральт виявить, що прокляття мороку — це прокльон на крові  чародійки Сабріни Ґлевіссіґ, придворної дами і магічки короля Генсельта.

Бувши членом капітулу магів, учасницею магічної Ложі чародійок Філіппи Ейльгарт, під час першої битви за Верґен між кедвенцями та едірнцями, вже після Цинтрійського миру 1268 року, вона начаклувала вогняний градобій з власної ініціативи та без дозволу короля. Надпотужне закляття, яке винищило все живе, стало найбільшим успіхом її магічної кар’єри і прямою дорогою на вогняне колесо, де її стратили за наказом короля. Та в ході самої страти Сабріна, бувши магом високого класу, наклала на Генсельта та всю Верґенську територію прокльон крові. Який і розбудила кривава ситучка на початку другого акту.

Трісс же, замурована гексаґрамовим закляттям у фігуринку, так і не буде віднайдена у цьому акті. А Ґвіннблейд, залежно від вибору між шляхами Роша та Йорвета, врятує Генсельта від убивць-відьмаків зі школи Змії, підісланих Лето, чи приготує антидот для Саскії. Перший варіант цікавіший ігроладно, коли Ґеральт буде проводити важкий бій проти колег. Схоже, половина всіх годин бойової хореографії при розробці гри пішла саме на цю сцену. До того ж у нас буде прекрасна можливість провести магічне патологоанатомічне дослідження відьмачого трупу і відвідати приховане сховище відьмаків  у горах поблизу Верґена.

Незалежно від вибору, відьмак ввійде у морок, аби побороти прокляття, і зійдеться у бою з квінтесенцією всього закляття Ґелвіссіґ — Драуґом.  Та розчаклувавши долину Понтару, Ґеральт дав можливість Генсельту розпочати наступ на Верґен, де закріпилися едірнці та повстанці діви Саскії Драконобориці. А „Вірний“ друг Ґеральта Вернон Рош, через дії короля Кедвену та його мага-радника Детмольда втратить майже весь загін спецпризначення „Синіх смуг“, яких переріжуть за зраду королю.

У битві за Верґен більшість гравців (70%) стали на бік Саскії та „білок“, і наплювавши на нейтралітет, Ґеральт боронив місто від кедвенської армії. З приходом підкріплень ельфів Генсельт з утричі більшою армією був змушений підписати мир, і погодитися на солідні репарації. Та мабуть найголовнішим досягненням стало визнання Саскії правителькою Верґена і прилеглих земель, які дістали статус „незалежного і суверенного“ краю — Верхній Едірн.

Як кажуть серед людей: „Воля аморфна, коли ти пан і тебе ніхто не виганяє на поле, і не обирає податями — воля тобі невідома, коли ж з тобою роблять все вищевказане, воля та свобода стають символами. Символами, за які варто боротися!“

Також, тут в черговий раз відьмак зробить важливий вибір — дозволить Вернону Рошу прибити Генсельта, чи стримає його від поквапливих вчинків.  Якщо Генсельт вціліє, на мапі буде єдиний і неподільний Кедвен, якщо ж Рош лінчує короля — на кедвенців чекатиме мор, голод та окупація Нільфґарду.

Вже після вибору король, Саскія, Філіппа та Ґеральт із друзями вирушать у подорож до Лок Муїнне, де мав відбутися саміт усіх лідерів північних королівств.

— АКТ III —

Третій акт відьмак розпочне „В ім’я Темерії!“ або „В ім’я великої цілі!“, адже світ довкола нього  сповідує принцип „Aut omnia, aut nihil“ (Або все, або нічого — лат.).

Ґеральт шукатиме істину в ім’я нової Верґенської держави, майбутнього королівства Темерія та своїх власних інтересів. Вже на підходах до Лок Муїнне гравці пожнуть свого вибору у першій відеогрі. Адже центральний вхід до чародійсько-королівського саміту охороняють бійці Ордену Полум’яної Троянди. Якщо гравець став на бік Ордена, то пройде до стародавнього міста вранів без проблем, інакше за відьмака замовлятиме слово Роше, або взагалі, немов нишпорки дістанемося місця через потаємні печери та акведук.

У самому ж місті Ґеральт стане учасником чергових політичних змов, королівських інтриг та перекроєння політичної мапи світу, адже саме від попередніх вчинків гравця у ролі відьмака і залежатиме, як зустріне нас Північ Континенту у «Дикому Гоні». Та що до інтриг Ґеральт відвідає Реданські, Темерські та кедвенські табори-посольства, подискутує з королем Реданії Радовідом  5-им, та віддасть належне спробам Яна Наталіса, маршала Темерії, переможця під Бренною — врятувати суверенітет і цілісність Темерії.

Якщо ж Ґвіннблейд обрав сторону борців за волю і „білок“, то йому доведеться відвідати каземати Лок Муїнне. Саме там вже поважний Радовід покаже своїй колишній виховательці Ейльгарт, що значить правити силою терору. Те, що станеться з Філіппою — закономірна відплата. Вона роками намагалася маніпулювати країнами півночі, створила авторитетну домінантну магічну ложу, вбила власними та чужими руками тисячі людей, особливо під Бренною, де загинули десятки тисяч вояків. Бренна стала апогеєм її маніпуляцій — саме Ейльгарт створила всі умови, які призвели до наймасштабнішої в історії світу Сапковського битви. Тоді на полях  біля річки Готлі, у 1268 році ціною десятків тисяч темерців, кедвенців, реданців, едірнців, лірійців, бруґґенців, цинтрійців, краснолюдів, ельфів, верденців, нільфґардців було сформовано Цинтрійський мир — той стан світу, в якому поляки і вибудували свої ігри за мотивами книжкової серії.

Сама битва під Бренною прекрасно описана в завершальній книзі серії «Панна Озера». І, так, ми знаємо, що це не остання написана книжка. Нова книжка Анджея Сапковського «Пора Буревіїв» — це приквел до «Крові ельфів». Тому, хоч вона і була видана рік назад, це не робить її завершальною книжкою серії.

Бренна стала символом спротиву півночі агресору — імперії Нільфґард. На полях під Бренною (насправді місиво відбувалося під Старими Жопками, але не варто таку баталію назвивати у трактатах Жопками, тому битву історики закріпили її за Бренною) загинули найкращі військові частини зі сорокашеститисячної кінноти „чорних“ маршала Менно Коєґорна: Альба, Наузікаа, Деітвен, Ард Феаінн, Дерлянд. Після перемоги Півночі незалежні королівства змогли викинути імперців за Понтар і повернути окуповані території, та досягти довготривалого миру.

На полях Бренни читачі зустріли чимало старих знайомих і саме там закінчувався життєвий шлях більшості з них.

Сама баталія була списана, як у тактичному, так і часовому плані з реальної битви під Ватерлоо 1815 року. Ян Наталіс Сапковського є викапаним 1-им герцогом Веллінґтоном, Артуром Велслі, що розбив війська Наполеона Бонапарта на полях Ватерлоо, тим самим поставивши крапку у  „100 днів“ правління колишнього імператора. А армія реданців Бленгайма Бленкерта, яку пропустили нільфґардські розвідники — це частини пруської армії Блюгера, які вклинилися у правий фланг французів під Ватерлоо. Та й звернення воєводи Бронібора до власних солдатів темерської дружини, є перефразуванням  вступної промови англійського генерала Піктона. Та все це ніяк не зменшує роботу пана Сапковського в описі цієї баталії, яка стала справжнім „центром“ 7-ї книги і за наочністю перевершує навіть баталії з творів професора Толкіна.

Та повернімося до казематів і чародійок-лиходійок. Не пробачив Радовід магічці вбивство власного батька, короля Вісіміра, тож реданські кати видлубали оченята пані Ейльгарт. Подальша її доля залежала від гравця. Він міг рятувати сліпу чародійку, отримавши натомість зняття прокляття зі Саскії, яку маги примусили прийняти подобу дракона, і не давали їй з неї вийти. Або відьмак міг покинути Філіппу та майбутнє Саскії, і кинутися рятувати свою кохану Трісс Меріґольд, адже „Amor tussisque non celatur“ (Любов, як кашель, — не приховаєш — лат.), яку утримували в таборі нільфів у Лок-Муїнне.

Відьмаки ж, які обрали шлях темерійських спецпризначенців Роша, могли врятувати королівство Темерія від паскудного майбутнього. Для цього Ґеральт мав допомогти Вернону врятувати дочку короля Фольтеста Анаїс. Її захопили кедвенці мага Детмольда, і виконавши квест «Плоть від плоті», Білий Вовк не лише давав шанс на суверенну Темерію, але й отримував сатисфакцію від випатрання Детмольда.

Обравши той чи інший шлях, всіма бідами та незгодами — поруч з Рошем чи з Йорветом і Трісс, Ґеральт прибув на місце саміту, в амфітеатрі Лок-Муїнне. Ця зустріч стала кодлом зради. Шеала де Танкервіль знову вийшла на передній план і спільно з чародіями запропонували свій варіант розподілу світу і дорадчих органів при королях.

Тут важливий вибір, який гравець робив у попередніх актах та в місті вранів. Якщо Ґеральт  обрав шлях Роша і віддав дочку Фольтеста Анаїс реданському королю Радовіду — королі збережуть цілісну Темерію, як протекторат Реданії та Кедвену, і Радовід одружиться у майбутньому з Анаїс. Якщо у шляху за Роша гравці віддали дівчинку Яну Наталісу — Темерія, як суверенна неподільна держава, припинить своє існування. Хоча Наталіс оголосить Анаїс законною королевою „на виріст“, в країні розпочнеться громадянська війна, а реданці та кедвенці з часом пошматують нещасне королівство.

Якщо ж замість Анаїс Ґвіннблейд вирушив рятувати кохану Трісс — Темерія все одно зникне з мапи. Лінія ж Йорвета буде базуватися на визнанні „незалежної“ держави навколо Верґена, і до зради Шеали та розкриття заколоту магів все йтиме саме до того.

Але капітул чародіїв вимагає створити Раду магів, яка виступить радниками для королів півночі, як було до заколоту на острові Танедд (книга «Час Зневаги»).

Тут обидва шляхи сходяться, і гравців поступово підводять до розв’язки.  Чаклунів переривають — на зустрічі показують свідоцтва зради чародіїв, Шеалу та Філіппу звинувачують у наймі Лето та його побратимів для асасинації королів Півночі. Таким шляхом, „Ad absurdum“ (Від супротивного — лат.),  маги хотіли підібрати собі слабких королів, посилити свої повноваження і знову скероувати світ. Радовід викликає лицарів Ордену Полум’яної Троянди, щоби ув’язнити зрадників. (Якщо гравці врятували Трісс, то вона буде свідком історії).

Але Шеала, викликає дракона. Дракон (Саскія) винищує лицарів, переносить Шеалу у башту над амфітеатром, і продовжує творити геноцид у Лок-Муїнне.

Ґеральт піднімається у башту і знаходить де Танкервіль у стадії телепортації. З діалогу відьмак дізнається, що Лето підставив усіх, і насправді працює на імператора Нільфґарду Емгира вар Емрейса (Біле полум’я, що танцює на курганах ворогів).

Ця бича морда і гора м’яса всіх підманула. Ніхто ж не вірив, що за цим обличчям бевзя, ховається живий інтелект імперського шпика. Тепер же ми всі платимо за свої помилки“, — визнала Шеала де Танкервіль про Лето із Ґулети.

Підставив Лето і Шеалу, замінивши камінчик, на кому фокусувалася енергія у телепорті. Тож гравець може врятувати чародійку, або заслужено дати їй перетворитися у криваві бризки на стінах.

Незалежно від вибору, на гравців чекатиме двобій із драконом, який вийшов доволі швидким і легким як для фіналу яскравої гри. Адже більшість вже матиме 35-й рівень головного героя (чи наближений до нього) і топовий рівень  „прокачки“ меча.  Якщо відьмак у лінії Йорвета допоміг Філіппі втекти, то після двобою може розчаклувати поранену Саскію з допомогою магічного кинжалу, інакше — залишити чи вбити важкопораненого дракона.

— ЕПІЛОГ —

Дорогою до воріт Лок-Муїнне Ґеральт стане свідком терору і геноциду магів (після всіх вище описаних подій — доволі заслужено), розбереться з мародерами і чудовиськами. Та вінцем історії стане зустріч із самим Лето. Вбивця королів, відьмак зі школи змії, перебував у колишньому таборі Яна Наталіса. Якщо гравець дасть йому можливість пояснити свої вчинки, то можна перейнятися повагою до „гори м’яса“ з відьмачого цеху. Під час розмови виявиться, що Лето погодився на асасинацію північних королів через обіцянки імператора Нільфґарду. Саме Емгир запланував дестабілізацію півночі, адже після битви під Бренною минули роки, нові армії „чорних“ стоять готові до  переходу „Рубікону“, північ ще більше влізла у борги і страждає від політичної нестабільності, яку і мали суттєво посилити вбивці королів, зваливши всю провину на ложу чародійок, які бувши еґоцентричними особами, просто самі напрошувалися, щоб їх підставили. Імперія ж готова до вторгення на Північ.

Тут Білий Вовк повністю  згадає і свою особисту історію: викрадення Диким Гоном Єнніфер, їх переслідування мисливцем на чудовиськ, зустріч з Лето, допомога побратимів зі зміїної школи у битві з Диким Гоном і вибір замінити Єнніфер собою у кавалькаді вершників Гону. Адже саме Ґеральт найбільше спілкувався з мандрівником у часі і просторі, дитиною призначення — Цірі.

Відпустивши Лето (а чому б ні, кульний і правдивий чолов’яга), Ґеральт вирушає на зустріч із компанією. Гравці, яким Лето з Ґулети, таки не сподобався, або які ну дуже хотіли останнього боса, могли насолодитися двобоєм із колегою, де останнє слово цього разу візьме саме Ґеральт.

Зустрівши своїх поплічників (Трісс та Роша, або Трісс та Йорвета), відьмак полишає руїни (тепер точно руїни)  Лок-Муїнне.

Отож відьмак закінчив свій сюжетний шлях, але не зовсім. Бард Жовтець, у черговому відеоролику «Доповненого видання» розповів про „перекроєння“ мапи півночі, війну з „білками“, полювання на відьом та погроми „нелюдів“, тобто все те, ініціатором чого і став відьмак Ґеральт із Рівії.

Але й це не кінець. На тлі фінальних титрів  нам показують дійсно кінцевий ролик — масове вторгнення військ імперії Нільфґард на територію знекровлених та політично нестабільних Північних королівств.

От під час цих яскравих подій відьмак і розпочне свій квест по «Дикому Гону».

ТРЕТЄ ПРИШЕСТЯ. ЗУСТРІЧАЄМО ДИКИЙ ГІН!

На сьогодні кількість проданих копій обох відеоігр перевалила за 6 млн.  А третя частина пригод Білого вовка зібрала понад 170 нагород ще до виходу. Кількість попередніх замовлень довгоочікуваного третього «Відьмака» перевалила за один мільйон.

На церемонії Golden Joystick Awards вона справедливо заробила «Most Wanted Game». А у 2014 році в Лас-Веґасі «Відьмак 3: Дикий Гін» в ході церемонії The Game Awards 2014 отримала титул «Most Anticipated Game». Гравці та поціновувачі жанру і літературних творів, які підсіли на відеоігри, не могли дочекатися, щоби знову зустрітися із Цірі, чорноволосою Єннефер, Філіппою Ейльгарт та улюбленцем читачів, і головним шпиком Сапковського — паном Дійкстрою. Бо „Deus vult“ (Цього хоче Бог — лат.). А головний продюсер третього Відьмака Джон Мамаїс вважає, що ця гра, яка в загальних рисах відкриває суцільну мапу для гравців і завершує історію Ґеральта, є найкращим продуктом „редів“ на сьогодні.

Ігроладні ролик третьої частини Ґеральтових пригод змусили пускати слину в очікуванні гри, адже вона виглядала супер круто. Побічні квести стали ще більш розгалуженими, а система діалогів, ще більш проробленою, на неї витратили майже 34 тисячі рядків тексту.

І це не дивно, адже нова гра вийшла на хвилі популярності своїх попередниць, з новим ще більш удосконаленим рушієм RedEngine 3. З кінця 2011 року поляки активно працювали над продовженням своєї ААА-серії. І хоча вони і затримали гру, що мала вийти ще у 2014 році, але була перенесена двічі задля виправлення баґів, гра все одно продовжує активно виправлятися навіть після виходу і це протриває ще не один місяць (а дехто не може виправити помилки своїх недоробок навіть через кілька років, правда, Bioware?)

Більшість поважних видань зустріли гру захмарно високими оцінками GameSpot — 10/10; Telegraph — 10/10; GameTrailers — 9,8/10; IGN — 9,3/10; Канобу — 8/10; Eurogamer Poland — 10/10, однак з їхніх оглядів випливає, що їм повилазило, адже з нашого огляду ясно, що гра далека від досконалості.

Якою ж насправді виявилася остання частина пригод Білого Вовка? Чим закінчиться ігровий цикл Ґеральта із Рівії і найманого вбивці чудовиськ? Чи буде третя частина амальгамою перших двох відеоігор, чи прейме краще із попередниць, Скайриму та Стовпів Вічності? Про це ми довідаємося через 200 годин повного проходження (а кому не пощастило з особистим життя, вже довідався).

Яскравого нам всім ігроладу, шалених відьмачих контрактів і успіхів у полюванні!

P.S. Запрошуємо приєднатися до україномовної спільноти, присвяченої ігровій трилогії “Відьмак”, та усьому пов’язаному зі світом книг Анджея Сапковського — www.facebook.com/groups/WitcherUA.

ЧАСТИНА ПЕРША | ЧАСТИНА ДРУГА